Название: Патопсихологія - Навчальний посібник (Мартинюк І.А.)

Жанр: Психология

Просмотров: 1851


Название: Патопсихологія - Навчальний посібник (Мартинюк І.А.)

2. психічні особливості та психічні порушення у дітей дошкільного і молодшого шкільного віку

 

Соціальна ситуація розвитку дошкільного віку полягає в роз­ширенні предметного світу і необхідності дії у світі реальних ре­чей внаслідок формування самосвідомості. Для дитини цього віку не існує відстороненого пізнання, критичного споглядання, і то­му спосіб освоєння оточуючого світу — це дії у світі реальних предметів і речей, але дитина поки що не володіє способами здійснення цих дій. Ця суперечність може вирішитися лише в од­ному типі діяльності — грі — такій діяльності, мотив якої лежить не в результаті, а в змісті самої дії.

Гра дошкільників — провідна діяльність, вона характеризу­ється:

уявлюваною ігровою ситуацією;

виділенням значень і смислів, що лежить в основі форму­вання образно-схематичного мислення;

розвитком активного запам'ятання;

узагальненим характером гри;

наявністю ролей.

У процесі гри дитина починає виконувати певну соціальну роль. Приймаючи на себе ті чи інші ролі, вона ніби приміряє пев­ні соціальні функції. У рольовій грі можна порівнювати свої мо­жливості з можливостями інших дітей, краще пізнати себе.

З розвитком дитини рольові ігри переростають в ігри з прави­лами — стимулюють досягнення певних соціально значущих ці­лей. Формується самооцінка, рівень домагань. З іншого боку, в іграх з правилами дитина навчається обмежувати свої бажання, підкорятися заборонам. Вона набуває досвіду керівництва, але не такого, якого хочеться, а відповідно до певних вимог, норм і за­борон. У грі відбувається становлення моральних основ, форму­ються мотиви поведінки і волі дитини.

У грі як провідному виді діяльності активно формуються пси­хічні процеси: збагачується сприймання, активна пам'ять, увага.

Рольова гра приводить до переходу від наочно-дійового мислен­ня до словесно-логічного, засвоєння смислів, формування уяви, розвитку моторики.

Ігрова діяльність як провідна повинна підготувати дитину до школи, розвинути у неї ті властивості особистості і психічні про­цеси, які необхідні для успішного навчання в початкових класах (інтелектуальну готовність; «соціальну позицію школяра» — від­повідне ставлення дитини до школи, навчання, вчителів, до себе; вміння входити в дитяче товариство, діяти сумісно з іншими, по­ступатися, підкорятися).

Особливе місце у психологічному розвитку старшого дошкі­льника займає спілкування з дорослими, яке має переважно поза-ситуативно-особистісний характер. Таке спілкування характери­зується засвоєнням дитиною особливої позиції щодо дорослого — позиції учня, що є цінною передумовою для навчання в школі.

Перехід із дошкільного віку в молодший шкільний нерідко супроводжується кризою семи (шести) років.

Для кризи семи (шести) років характерні:

втрата дитячої безпосередності;

манірність, капризи в поведінці — навмисність, вертля­вість;

початок диференціації внутрішньої і зовнішньої сторони особистості дитини;

об'єктом аналізу стають суб'єктивні переживання: «Я ра­дію», «Я сумую»;

формування афективного узагальнення, логіки почуттів.

До віку шести-семи років однією з основ зміни психологічної діяльності дитини, її особистісних особливостей є формування но­вої діяльності — навчальної, яка стає провідною. Суть цієї діяль­ності полягає в засвоєнні наукових знань через збагачення і пере­будову особистості дитини, що проявляється у зміні рівня знань, навичок, умінь, у розумових операціях та особливостях особис­тості. Перехід з дошкільного в молодший шкільний вік відбува­ється шляхом переведення ігрової діяльності в навчальну через правильне поєднання реально діючих і зрозумілих мотивів.

Розвиток особистості молодшого школяра може порушувати­ся внаслідок:

неправильного розуміння ієрархії потреб у результаті недо­ліків виховання і навчання;

недостатнього розвитку функціональних систем мозку, що забезпечують навчальну діяльність.

У свою чергу, навчальна діяльність пов'язана з формуванням самооцінки особистості. Для дітей оцінки важливі не лише як спосіб оцінювання їхніх знань, а й одночасно як оцінювання їхніх особистості, їх можливостей і місця серед інших. Тому часто у відмінників формується завищена самооцінка, у тих, хто погано вчиться, — занижена.

Типові психологічні порушення дітей дошкільного та мо­лодшого шкільного віку (за В. Д. Менделевичем):

синдром втечі та бродяжництва — характеризується втеча­ми дитини з дому чи зі школи, поїздками в інші райони міста чи інші населені пункти, прагненням бродити і мандрувати. Нерідко він зумовлений мікросоціальним середовищем і реакцією дитини на психотравмуючу ситуацію у сім'ї чи школі;

синдром патологічного фантазування — жвавість уяви, схи­льність до змішування видуманого і реальності. Часто першою ознакою цього синдрому виступає своєрідність ігрової діяльності дитини, під час якої вона на тривалий період здатна «перевтіли­тись» у тварину, видуманий образ чи неживий предмет. Може формуватись на основі шизоїдних чи істеричних рис у характері дитини або ж на основі порушень комунікативних здібностей.

Психосоматичні розлади:

цефалгії (головні болі);

болі в животі;

лихоманки незрозумілого походження;

психогенне блювання;

закреп чи проноси (діарея);

енурез, енкопрез.

У початкових класах можуть проявитися специфічні розлади здібностей до навчання: дисграфія, дислексія, дискалькулія. За С. М. Зінченко, суть та особливості даних порушень такі.

Дисграфія — специфічні розлади письма, що проявляються в ускладненні співвіднесення звуків мовлення та їх графічного зо­браження, просторового розташування букв (дзеркальне письмо), розділення слів, написання букв. При цьому помилки в письмі не пов'язані зі знанням правил правопису.

Виділяють такі форми дисграфії.

1 — сенсорна: дитина з нормальним слухом не може розрізни­ти схожі фонеми [б] — [п], [д] - - [т] і т.д. В основі такої дисгра­фії лежить недостатній розвиток звуко-буквеного аналізу — фо­нематичного слуху. Зазвичай таке порушення буває в дітей, які пізно почали говорити, неправильно вимовляли окремі звуки, за­мінювали їх іншими і т.д. Якщо з дитиною своєчасно почав зай­матись логопед, то до початку навчання в школі, завдяки суміс­ним зусиллям логопеда, вихователів та батьків, у неї виробля­ється досить чисте, граматично правильне, розгорнуте мовлення. Однак за прискорення темпу мовлення і ускладнення мовних зав­дань ще спостерігаються деякі порушення у вимові.

У школі в такої дитини можуть з'явитись труднощі у нав­чанні: вона не може навчитись грамотно писати (замінює одні літери на інші і т.д.). Не допомагає їй при цьому правило право­пису, за яким слід змінити слово так, щоб після сумнівного при­голосного звуку стояв голосний. Наприклад, дитина пише «ло-шка» і, змінюючи слово на «ложечка», все рівно пише «лошеч-ка». Вона не диференціює звуків [ж] і [ш]. І як не змінюй слово, їй чується [ш].

Такі помилки відрізняються від помилок, які робить дитина з неуважності чи незнання правил правопису. Найбільше помилок трапляється при письмі під диктування, при чому вже у перші мі­сяці навчання, коли дитина пише буквені диктанти. Помилки трапляються і за самостійного списування тексту з підручника, оскільки дитина не «змальовує» слова, а подумки їх прочитує і потім пише під власне мовчазне диктування.

Плутати дзвінкі та глухі приголосні, ніби оглушувати дзвінкі може і дитина з легким ступенем туговухості. Однак дитина, яка погано чує, і вимовляє ці звуки неправильно. Дитина-дисграфік плутає не лише дзвінкі і глухі, вона може плутати будь-які голо­сні та приголосні звуки.

У легких випадках, коли учень плутає 1-3 фонеми і неправи­льно позначає їх літерами, він може навчатись у масовій школі. І лише за виражених форм дисграфії, коли дитина практично не може писати, коли її письмо нагадує беззмістовний набір букв, які вона сама не може прочитати, її направляють у школу для ді­тей з порушеннями мовлення. У спеціальних класах логопеди проводять корекційну роботу, й учні поступово позбуваються цього дефекту.

Паралельне вивчення двох мов (наприклад, української та ро­сійської) є великою складністю для таких дітей, вони плутають звуки, літери і слова цих мов.

Важливо вчасно помітити в дитини ознаки дисграфії та звер­нутися до логопеда.

У деяких школах є логопедичні кабінети, де логопед звичайно обстежує протягом навчального року усіх першокласників і, як­що є необхідність, проводить заняття за своїми методиками. Зви­чайно неважкі розлади мовлення та письма логопед коригує про­тягом першого року навчання, а іноді — на декількох заняттях. Логопед може дати рекомендації і консультації батькам, визначи­ти завдання з корекції розладу, і дитина позбавиться своїх труд­нощів у засвоєнні письмового розладу. Якщо логопеда в школі немає, слід звернутись у районну поліклініку. Головне — не про­пустити появу дисграфічних помилок і вчасно вжити заходів.

2 — оптична дисграфія: дитина плутає написання подібних за написанням літер (б — в, н — п, м — л, ш — т і т.д.). Нерідко во­на плутає схожі за написанням літери і при читанні.

Якщо дитина не може засвоїти написання багатьох літер, тоб­то у випадку вираженої оптичної дисграфії, вона повинна навча­тись у школі для дітей з порушеннями мовлення. Якщо першо­класник відчуває труднощі в написанні декількох схожих літер, то слід звернутися до логопеда. У результаті спеціальної корек-ційної роботи дитина зможе навчатись у масовій школі.

Отже, якщо у школяра з'явилися труднощі в оволодінні пись­мом, батькам слід:

вчасно помітити, що дитині важко писати і спробувати са­мим, а краще з педагогом, проаналізувати, в чому утруд­нення: поганий почерк, повільне письмо, недописування, неправильне написання літер і т.д.;

звернутися до дитячого психіатра чи логопеда;

отримавши у логопеда пораду і певні завдання, виконувати їх з дитиною щоденно по 10-15 хвилин.

Часто буває так, що на початку засвоєння навички письма діти відчувають труднощі в написанні та запам'ятанні деяких літер. Однак це не говорить про дисграфію чи її елементи. Причинами таких труднощів можуть бути особливості особистості дитини, її повільність, рухова незграбність, недостатня уважність, швидка втомлюваність та багато інших причин. Однак якщо до кінця 1-го класу дитина не може запам'ятати чи відтворити на письмі окре­мих літер, то слід обов'язково звернутись до логопеда. У тих ви­падках, коли труднощі оволодіння навичкою письма пов'язані з вираженим дефектом (недорозвитком фонематичного слуху), ди­тину слід навчати у спеціальній школі для дітей з недоліками мо­влення. Програма цієї школи відповідає програмі загальноосвіт­ньої. Окрім того, з дітьми проводять спеціальні заняття з письма, вимови та корекції звуко-буквеного аналізу. За мірою подолання дефекту учнів можна переводити до звичайної школи. За тяжких розладів письма рекомендується закінчувати мовну школу, щоб повністю позбутися дефекту. Надалі випускники цієї школи мо­жуть навчатись у середніх і вищих навчальних закладах.

Дислексія — труднощі у засвоєнні навички читання, які поля­гають у тому, що дитина не може правильно співвіднести літеру і звук і тому не може читати текст. Повна відсутність здібності до читання — алексія. Виражені форми цього порушення трапля­ються рідко, і діти, які страждають вираженими формами алексії, навчаються в спеціалізованих класах школи для дітей з порушен­нями мовлення. Однак за легкого ступеня дислексії діти можуть і повинні навчатись у загальноосвітній школі. І завдання батьків та вчителів — допомогти їм у засвоєнні навички читання.

Звичайно труднощі у набутті навички читання відчувають ді­ти, які пізно почали говорити. Так, нерідко перші слова в таких дітей з'являються після півтора року, потім іде досить тривалий період становлення фразового мовлення і лише до трьох років вони починають говорити простими фразами. Далі поступово фрази стають більшими, складаються з декількох слів, у мовленні з'являються визначення, складні звороти, вставні слова. Іноді мов­лення недостатньо чітке, але достатньо зрозуміле оточуючим. Перші підозри про можливу дислексію можуть виникнути ще на етапі дошкільного навчання у підготовчій групі дитячого садоч­ка, коли проводяться заняття з розрізнення і називання літер, а також коли батьки намагаються навчити дитину читати. З'ясо­вується, що вона плутає деякі літери, ніяк їх не може засвоїти, і процес навчання читання затримується. Це нерідко дратує бать­ків, вони сварять дитину, карають її, змушують довго вчити літе­ри. Таке ставлення викликає в дитини прагнення уникнути за­нять. Деякі діти активно протестують і не хочуть брати до рук книгу, інші пасивно піддаються вимогам батьків і, відчуваючи явні труднощі в набутті навички читання, починають плакати, відмовляються дивитись у книгу, стають неспокійними, нерво­вими. Такі особливості поведінки дитини повинні змусити бать­ків задуматись, у чому ж причина небажання вчитись читати, і звернутися до порадою до логопеда.

Однак частіше труднощі в оволодінні навичкою читання ви­являються уже в школі.

Бувають випадки, коли дітям важко засвоїти схожі за напи­санням літери і правильно їх читати. Так, замість «машина» чи­тають «матина» і т.д. Такі труднощі трапляються за оптичної дислексії. Звичайно оптична дисграфія та оптична дислексія тра­пляються одночасно, і дитина відчуває труднощі в навчанні як письма, так і читання. В основі цих порушень лежать процеси недорозвитку просторових уявлень: дитина не може скласти об­раз літери, цифри, написати і прочитати їх. Ці розлади теж успі­шно коригуються на логопедичних заняттях.

Вироблення навичок читання залежить також від міри розвит­ку в дитини правильності вимови. Дефекти мовлення (неправиль­на вимова деяких звуків, порушення граматичної будови мовлен­ня, неправильне використання займенників, відмінкових закін­чень, дієслівних форм) з успіхом коригуються в дошкільному віці на логопедичних заняттях. Але бувають випадки, що до початку навчання у школі мовний дефект не усунений.

З перших днів навчання, виявивши в дитини дефект мовлення, педагог зобов'язаний відправити її до логопеда.

Трапляються діти, які неправильно вимовляють один чи де­кілька звуків, наприклад [к], [л], [р] та інші (дислалія). Якщо ди­тина до п'яти років неправильно вимовляє хоча один звук, слід звернутись до логопеда і вдома виконувати його завдання.

Неправильна вимова, змазаність мовлення, які можуть завади­ти дитині не лише спілкуватись, а навчитися читати і розповіда­ти, спостерігаються при дизартріях, які виникають внаслідок част­кового паралічу і недостатньої рухливості органів ротової порожнини, які беруть участь у вимові (язика, піднебіння, губ). Крім того, порушення вимови, гнусавий відтінок мовлення може бути в дітей, які перенесли операцію з приводу розщілини твер­дого піднебіння та роздвоєння губи («вовча паща», «заяча губа», як їх називають у народі). Звичайно цих дітей оперують спеціалі­сти з щелепно-лицевої хірургії. Однак після операції необхідно як можна раніше розпочати заняття з логопедом, щоб усунути дефекти вимови до шкільного віку.

Слід відрізняти елементи дислексії, навіть у перші місяці на­вчання, від поганого засвоєння навички читання з різних причин (наприклад, повторних, виснажливих захворювань, поганої па­м'яті, невміння змусити себе попрацювати). За поганого засвоєн­ня навички читання слід повчити з дитиною літери і показати, як зливати їх у склади. Потім слід запропонувати їй самій знайти вивчені літери у складах і словах. Повторюючи за дорослим, ди­тина запам'ятовує літери, тобто здатна до засвоєння навички чи­тання. Але при дислексії звичайний спосіб навчання читання не допоможе. З дитиною, яка страждає дислексією, повинен займа­тися логопед.

Для того щоб подолати у дітей труднощі в набутті навички читання, слід:

постійно приділяти увагу розвитку мовлення дошкільника, розширювати його словниковий запас, слідкувати за пра­вильністю вимови;

своєчасно звертатися до логопеда за дефектів мовлення і труднощів в оволодінні навичками читання;

— доброзичливо, а не насильно залучати дитину до читання.

Слід виробити в дитини потребу і бажання читати. Для цього слід пропонувати їй книги, які цікавлять її. Не варто наполягати, щоб вона читала лише вголос. Корисно щоденно почитати вго­лос декілька хвилин для вироблення і закріплення навички чи­тання. Батьки повинні заохочувати успіхи дитини і переконува­ти її, що складність в оволодінні навичкою читання можна і варто подолати.

Дискалькулія — це специфічна ізольована нездатність до опе­рацій лічби, за якої дітям важко співвідносити числове значення з цифровим позначенням. В її основі звичайно лежить недостатній розвиток просторових уявлень. Важливо своєчасно розпізнати цей розлад. У ранньому дитинстві така дитина плутає ліву і праву сторони, прийменники і прислівники напряму, не вміє малювати сонечко, людину, не грається «Конструктором». У старшому до­шкільному віці чи під час навчання у 1-му класі оволодіває ліч­бою, вчиться здійснювати додавання і віднімання в межах пер­шого десятка. Однак виконувати дії з переходом через десяток дитині дуже складно. Множення і ділення вона засвоює краще, бо намагається підмінити лічбу механічним запам'ятанням, кори­стується таблицею множення. Звичайно механічне запам'ятання на перших порах ніби компенсує недолік операцій лічби. Хід за­дач дитина з елементами дискалькулії, на відміну від розумово відсталої, добре розуміє, утруднюється лише в підстановці чис­лових виражень. Надалі такому учневі важко вивчати фізику, хі­мію, він плутає історичні дати, особливо поняття до нової ери і після. Алгебричні перетворення з умовними буквеними позна­ченнями даються легше, а доведення теорем учень нерідко нама­гається завчити напам'ять, не розуміючи суті.

Помітивши нездатність дитини в дошкільному віці до комбі­наторної діяльності, до конструювання, слід зайнятися з'ясуван­ням її причин і допомогти дитині засвоїти побудову нескладних конструкцій. Щоденно по 10-20 хв. займатись усною лічбою, спочатку з опорою на наочність. Особливу увагу слід звернути на розуміння складу чисел (двозначних і тризначних).

Слід відрізняти слабкість вироблення операцій лічби від дис-калькулії — у першому випадку дитина розуміє склад чисел, по­значення їх цифрою, але ще не оперує математичними діями.

 

Запитання для самоперевірки

Чи можна «комплекс пожвавлення» немовляти розглядати як критерій його психічного здоров'я?

Які інші психологічні новоутворення дитини (від народження до трьох років) можна розглядати як критерії її психічного здоров'я?

Які порушення психічного розвитку можуть спостерігатись у новонароджених, немовлят, дітей раннього віку?

Як проявляється невропатія у дітей?

У чому полягають аутичні прояви?

Як проявляються гіпердинамічнірозлади в дітей?

Які психосоматичні розлади характерині для новонароджених, немовлят, дітей раннього віку?

Охарактеризуйте психологічні особливості дошкільнят та мо­лодших школярів у нормі.

Внаслідок чого може порушуватися розвиток особистості мо­лодшого школяра?

 

Які типові психологічні порушення дітей дошкільного та молод­шого шкільного віку виділяє В. Д. Менделевич?

Які психосоматичні розлади характерні для дошкільнят і дітей молодшого шкільного віку?

Поясніть суть диграфії, її причини.

Дайте рекомендації батькам дитини, в якої з'явилися труднощі в оволодінні письмом.

Поясніть суть дислексії, її причини.

Дайте рекомендації батькам дитини, в якої з'явилися труднощі у виробленні навички читання.

Поясніть суть дискалькулії, її причини.

Дайте рекомендації батькам щодо запобігання дискалькулії ді­тей.

Оцените книгу: Проголосовало: 1 Рейтинг: 5

 

Комментарии:

Для данной книги нет комментариев.

Добавление комментария: